Українська вишиванка: 10 цікавих фактів, яких ви могли не знати

1. Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VI ст.. Проте, зразки української вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися.

2. Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки. У цей день прийнято одягати вишиванку і в такому вигляді відправитися у звичних справах.

3. Вишивати національний одяг бралися тільки жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, бабусі, онукам.

4. Вишивка хрестиком є найпопулярнішим швом, який використовують не лише у вишиванках, але й у інших вишитих виробах. Найчастіше хрестиком виконували елементи рослинного та геометричного характеру.

5. Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом став Іван Франко. Саме він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. В такому вигляді його можна побачити на 20-гривневій купюрі.

6. У кожному регіоні України техніка вишивання, орнамент, традиційні кольори, якими вишивають сорочку є різними.

7. Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

8. Першим українським телеведучим, який з'явився в прямому ефірі у вишиванці став Андрій Шевченко. 21 листопада 2004 року чоловік відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі" у вишиванці з косівським орнаментом. Згодом його підтримали інші телеведучі, актори, співаки.

9. Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. А, наприклад, вишиванки чорного кольору у давнину одягали виключно чоловіки. Сині вишиті сорочки було прийнято одягати жінкам, що вже не планували народжувати, або ж маленьким дівчаткам.

10. Орнаменти з вишивки з кожним днем стають все більш популярними. Сьогодні їх втілюють не лише на сорочках, але й на будь-якому сучасному вбранні, на автомобілях та навіть "викарбовують" у вигляді татуювання.

Ідеї до Дня Вишиванки! Handmade Gift Card for Ukrainian Embroidery Day!

У цей день вшановують пам’ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Український інститут національної пам’яті публікує матеріали та архівні фото, присвячені цій темі.

Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Депортовані з Криму жителі сіл Отузи та Шелен, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1948 р.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

Бабуся Ісмі, мати 9 дітей, м. Красновишерськ, 1946 р.

Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

Катакі (Сеферова) Гульсум та її діти, Урал, лісоповал, 1949 р.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.

Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.

Радянський уряд 5 липня 1954 р. зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молодь, яка прийнята на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

Відселені з Криму кримські татари звільнені із спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна. Постанова Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 р. про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць поселення, визнавала неприпустимим їх повернення у Крим, а також вважала «недоцільним» розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.

Незважаючи на половинчастість ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, позбавивши їх принизливих формальностей обліку. Це давало можливість і для переселення в інші місцевості СРСР, якою поодинокі депортовані змогли скористатися.

Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту тощо) привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані. У січні ж 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання.

У період після Указу 1967 р. державні органи СРСР та УРСР вдалися до іншої тактики проти повернення депортованих народів у Крим. Основним знаряддям її став контроль за поверненням у Крим колишніх депортованих осіб за допомогою інституту прописки (реєстрації). Особам, які намагалися повернутися на законних підставах, органи внутрішніх справ утруднювали або й унеможливлювали придбання житла. Також вони ускладнювали процес прописки або відмовляли в ній. Будь-які прояви протесту, спровоковані цими діями, неухильно переслідувалися судовими органами.

Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято.

Міжнародний день музеїв з’явився в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні ICOM (International Council of Museums – Міжнародна рада музеїв) була прийнята пропозиція радянської організації про встановлення цього свята. І з 1978 року цей день відзначається щорічно більш ніж у 150 країнах.

За словами Жака Перо, президента ICOM, «музеї повинні зайняти місце в серці суспільства і бути відкритими громадськості. Розвиток наших установ залежить у великій мірі від допомоги громадськості, і ми повинні запропонувати їй можливість підтримати наші цілі і взяти участь в нашій роботі. Таким чином, необхідно, щоб музеї та суспільство працювали разом, в дусі творчості та інновацій».

Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитись. Збираючи і зберігаючи пам’ятки матеріальної і духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

Сьогодні музеї є безцінними джерелами пізнання, які освячують наше долучення до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій. Саме завдяки їм відбувається дбайливе збереження та популяризація самобутнього спадку рідного народу та краю.

«Никанор Онацький – художник, відданий країні»

Кібербулінг (відео)

Безпека для велосипедистів (відео)

Онлайн-вікторина «Відгадай країну ЄС» (посилання)

ВивЧАЄМО ЄВРОПУ РАЗОМ З ДІТЬМИ: 5 КОРИСНИХ РЕСУРСІВ

«Україна – це Європа», – саме з цього гасла розпочався доленосний для нашої країни Євромайдан. П’ять років потому, 22 листопада 2018 р. Верховна Рада підтримала у першому читанні зміни до Конституції, які закріплюють незмінний курс України в ЄС.

Ресурси:

Книга-вікторина «Європа для дітей: Тремоло та його європейська місія»

Методичні рекомендації євроклубам – поради вчителям з проєвропейського виховання школярів (пізнавальні ігри, квести, тренінги)
Інтерактивна книга «Європа-гра»
Посібник для дітей «Відкрий для себе Європу!»
Історія та устрій ЄС: навчальне відео для дітей. Протягом трьох хвилин глядачі дізнаються:
- Як запеклі вороги стали країнами-союзниками?
- Коли ЄС святкує день народження?
- Чому немає Конституції Євросоюзу?
- Скільки років ЄС існував без власної валюти?
- І нарешті, чому бути європейцем – це круто?

Відео виготовлене в рамках інформаційної кампанії «Будуймо Європу в Україні» Представництва Європейського Союзу в Україні.

15 ТРАВНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РОДИНИ

Родина - це таке маленьке слово,
А скільки ж в ньому сенсу, доброти.
Це - мами перша колискова,
Це - батьків прояв теплоти.
Це все. Що може бути краще
За рідних й дорогих людей?
Не покидай ти їх нізащо,
Бо це все рідне, це твоє.
Родина - це не просто термін,
Який у словнику знайдеш.
Родина - тихий серця шепіт,
З яким ти по життю ідеш.
Нехай усе біжить, минає,
Та ти не будеш в самоті.
Родина - щось насправді справжнє
З того, що маєш у житті.
(Валерія Кропивна)

У 1989 році Асамблея ООН проголосила 1994 рік Міжнародним роком сім’ї. Мета – поглиблення розуміння питань родини, об’єднання можливостей різних країн для вирішення всіх найсерйозніших питань, пов’язаних із сім’єю. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової спільноти сучасним становищем родини та її значенням у процесі виховання покоління, що підростає.
А 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім’ї, який відзначається щороку 15 травня. На думку тодішнього генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. Родина як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки родині міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу. У всі часи за ставленням держави, а також за становищем родини в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз родини та держави – необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян. З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона є джерелом любові, поваги, солідарності та прихильності, тим, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.

* * *

Слово «родина» походить від кореня «род», «рід», що говорить саме за себе. «Сім’я» має відношення до «семені» та продовження роду, тобто народження і виховання дітей, яке традиційно вважається основним призначенням створення сім’ї. Родина була і залишається хранителькою духовних цінностей, родинних традицій, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. З родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина.

Міжнародний день сім’ї відзначають і в нашій країні. Дуже хотілося б, щоб цей день став особливим святом, адже українці споконвіків славилися міцними сімейними устроями, багатодітністю, духовною єдністю поколінь, повагою до батьків та до жінки-матері.

До 75-річчя з Дня Перемоги над нацизмом

75 років Великої Перемоги: Іван Кожедуб – уродженець Сумщини

Війна. Перемога. Пам'ять. Іван Кожедуб - один із трьох тричі Героїв Радянського Союзу.

Війна. Перемога. Пам'ять. Путивльский район Сумщини. Музей Руднєва С.В.

Проєкт “Пам’ятаємо! Перемагаємо!”

ПРОЄКТ "Родинні історії війни"

Довідка про мак пам’яті

Квітка маку в українській традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопцякозака, крові, смерті. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: “Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає...”.У відомій пісні “Ой, ти, Морозенку, славний козаче”, мак згадується поруч зі смертю козака: “…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…” Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак у такому символічному значенні перейшов у художню літературу. В Івана Франка: “Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе”. Легенду про мак обробив і Михайло Стельмах у творі “У долині мак цвіте”: “…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…” Одна із героїнь роману Олеся Гончара "Прапороносці" гине в долині червоних маків.

Символ пам’яті у світі

Його появу пов’язують із віршами двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та представниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 році написав твір “На полях Фландрії”, що починався словами: “На полях Фландрії розквітли маки Між хрестами ряд за рядом”. Друга – 1918 року написала вірша “Ми збережемо віру”, в якому обіцяла носити червоний мак у пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл у листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто.

У 1920 році Національний Американський легіон прийняв маки як офіційний символ, а в 1921-му червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11–18 травня 1944 року Другого корпусу генерала Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії.

В сучасній Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України. Автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з другого – кривавий слід від кулі. Поруч із квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни – 1939–1945 – та гасло “Пам’ятаємо. Перемагаємо”.

Всеукраїнська акція “Мак пам’яті”

Рекомендується виготовляти стилізовані червоні маки з паперу або тканини та розміщувати на одязі на лівій стороні грудей, якомога ближче до серця. Використання маків великого розміру або зображень на великих площинах: біг-бордах, сіті-лайтах, стелах, дошках, інших носіях як оздоблення класів, залів чи публічного простору залишається на розсуд організаторів за умови збереження гідної пошани до цього символу.

Український інститут національної пам’яті звертається з проханням до українців цими днями доповнити одяг червоним маком – символом пам’яті майже 8 мільйонів загиблих співвітчизників та 65 мільйонів убитих у світі.

Поліграфічні та відеоматеріали про мак пам’яті

Відео, як зробити мак пам’яті:

https://mega.nz/#F!0sBCgT7Q!GurzNQkTiNdFoETpXSVing

Схема, як зробити мак пам’яті:

https://mega.nz/#F!EtJH3DzT!7rHWR_BjEZvAH7_oM6vsfA

Маки пам’яті з гаслом “Ніколи знову”:

https://mega.nz/#F!IwABzIyC!-GywI2-rOKbLMDcwy89GCg

Маки пам’яті з гаслом “Пам’ятаємо. Перемагаємо”:

https://mega.nz/#F!Z8BlEQwY!LIOQJmkpboqja_ouQlTaBg

Український інститут національної пам’яті оголосив акцію

«Родинні історії війни»

До Дня пам’яті та примирення та до 75-ї річниці перемоги над нацизмом Український інститут національної пам’яті започатковує безстрокову акцію у соціальних мережах «Родинні історії війни».
Поділіться родинними історіями про Другу світову війну. Публікуйте свої розповіді під хештегом #РодинніІсторіїВійни, додайте фотографію героя розповіді і, по можливості, мак пам’яті.
Ваші розповіді можуть бути різними – від стислих біографічних довідок до розлогих матеріалів. Головним є прагнення віддати належне окремим людям, вшанувати їхню пам'ять і доповнити їхніми історіями загальну історію трагічних подій Другої світової.

Протидія домашньому насиллю

До Всесвітнього дня боротьби з дитячою працею Координаційний центр з надання правової допомоги розробив буклет, який ми пропонуємо переглянути.

Праця неповнолітніх врегульована трудовим законодавством про працю неповнолітніх осіб, які не досягли 18 рокiв.

За загальним правилом, прийняття на роботу осіб молодших 16 років не допускається. Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Треба зауважити, що неповнолiтнi у трудових правовiдносинах прирiвнюються у правах до повнолiтнiх, але якщо говорити про охорону працi, тривалість робочого часу, вiдпустки та iнші умови працi – то неповнолітні особи користуються всіма пiльгами, встановленими законодавством України.

Наприклад, максимальна тривалість робочого тижня для неповнолітніх у віці від 14 до 16 років не може тривати більше 24 год., а у віці від 16 до 18 років – 36 год., якщо неповнолітній працює в період канікул чи вже не навчається.

Якщо ж неповнолітній працює у вільний від навчання час, тривалість роботи зменшується вдвічі порівняно з наведеними цифрами.

Неповнолітні не допускається до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

За даними Міжнародної організації праці, у світі 37 млн. дітей працюють у шкідливих умовах. Крім того, серед них рівень травматизму на роботі на 40% вищий, ніж серед працівників старше 24 років.

КЗпП передбачає суттєві пільги й щодо відпусток неповнолітніх працівників. Насамперед її тривалість більша – щорічна відпустка неповнолітнього працівника не може бути меншою ніж 31 день, до того ж вона надається в зручний для нього час за його бажанням.

Про булінг для дітей (посилання)

У легкій та зрозумілій формі, діти можуть ознайомитися із поняттям БУЛІНГУ, дізнатися, хто є учасниками процесу булінгу та якими є форми його прояву. В буклеті окреслена різниця булінгу та конфлікту.

Буклет може бути корисним для дітей та батьків/осіб, які їх замінюють, що прагнуть поговорити зі своєю дитиною про булінг простою мовою, а також для фахівців, які працюють з дітьми.

Сміття – одна з найбільших екологічних проблем сучасності. Води Світового океану захлинаються від поліетиленових пакетів, одноразових підгузників, упаковки.

Розмови з дітьми про чистоту довкілля повинні розпочинатися з раннього віку. Якщо хочеш змінити планету – почни з себе. Під таким гаслом створений пізнавальний відеоролик для дітей про проблему сміття.

Мультик демонструє вражаючі факти: скільки років розкладаються відходи різних видів. І якої шкоди ми завдаємо тваринам, птахам, іншим живим істотам, не замислюючись про свої дії.

Це відео не лише у доступній формі роз’яснює дітям про наслідки від сміттєзвалищ, а також дає цінні поради. Наприклад, кожен з нас може вже сьогодні розпочати сортувати сміття.